Сумні роковини Чорнобиля

Юрій Андрухович " Цього дня завжди дуже парадоксальні відчуття : це випадає на надзвичайно красиві дні, починається цвітіння і буяння природи, що поєднується з пам`яттю про страшну техногенну катастрофу". 

28 років тому  Україна стала відомою  в світі, як країна,  в якій сталася  найжахливіша техногенна катастрофа в історії  людства -  аварія на Чорнобильській атомній станції. Назва невеличкого українського  містечка -  Чорнобиль  -  сприймається  відтоді як попередження:  людина не може повністю контролювати  «мирний атом».  Вибух четвертого реактора ЧАЕС  призвів до  сильного радіаційного забруднення  30 кілометрової зони.  Загальна ж площа забруднення -  50 тисяч квадратних кілометрів  в 12 областях країни. 
       За офіційними даними,  опроміненню  піддалися  8 400 000  мешканців Білорусії, України, Росії.  Наслідки  опромінення досі є предметом  вивчення для науковців.   Зростання рівня  онкозахворювань,  народження дітей з вадами,  збільшення кількості безплідних сімейних пар та зростання рівня смертності  - за всім цим темною  завісою стоїть Чорнобиль.
      У 2000-му році робота ЧАЕС,  як виробника електроенергії була припинена.  Влада  України досі ставить собі за мету перетворити станцію на екобезпечну  зону за допомогою нового об’єкту  «Укриття», бо старий саркофаг зводився в  стислі терміни і тепер ледь тримається.  Впродовж  25 років влада країни витратила на подолання наслідків аварії  більше 12 мільярдів доларів. Чи стануть уроки Чорнобиля наукою для наступних поколінь?

 Я ВНОВЬ ИДУ 
 ЧЕРНОБЫЛЬСКОЙ ДОРОГОЮ 

 Кто мог из нас забыться тишиной, 
 Кому тревогой сердце не коробило, 
 Когда холодный ветер в час ночной 
 Повеял черной былью из Чернобыля?! 
 В ту ночь каштанов киевских ряды, 
 Едва в листве свои соцветья выпятив, 
 Под налетевшим облаком беды 
 Задумались о городке на Припяти. 
 Не знал такого Киев никогда, 
 Отмеченный в веках рубцами датами. 
 Негаданная вырвалась беда, 
 Таинственно скопившаяся в атоме. 
 Изведавшие в жизни столько мук, 
 Мы двинулись, смиряя боль щемящую, 
 На силу ту, что вырвалась из рук, 
 Чтоб в руки взять ее по-настоящему. 
 Родные современники мои, 
 В геройстве вы остались неизменными, 
 Какой огонь пришлось вам в эти дни 
 Тушить под смертоносными "рентгенами"!.. 
 Сейчас я снова слышу пенье трав, 
 Идя с людьми чернобыльской дорогою. 
 Земля в себя приходит, смерть поправ. 
 Земля полна раздумьем и тревогою. 
 Мне хочется припасть к ее груди, 
 Увидеть свет над припятьскою пущею 
 И верить в то, что мирными людьми 
 Осуществится мирное грядущее. 

 Леонид ВЫШЕСЛАВСКИЙ