На старих майданах-обеліски.
І на стелах-карбом імена.
О болючі, ніби рани, списки,
Грозоднів негаснуча луна!
Літери звичайні.
Та здається:
з тих років і спалених ночей
крізь рядки гранітні-
прямо в серце
пильний погляд батькових очей.
Імена.
Шикуються, як роти.
З-над висот, плацдармів, узбереж.
І звучить безмовне їхнє:
хто ти,
як за нас на світі ти живеш?
Солонський А. Я.
Немає коментарів:
Дописати коментар